Благодійна організація “Свій за свого” на чолі з волонтеркою Лідією Анушкевичус прийняла естафету від міста Слов‘янська “Free Ukraine 25” і виконали Гімн України разом із дітьми з Луганщини.
Естафету передали також волонтерам з Вінниці, з США та медичному загону “Госпітальєри”.
Карету швидкої допомоги передали для українських військових британські благодійники.
Німецьке авто придбали за 10 тисяч євро у Нідерландах і перегнали до Івано-Франківська.
“Це є стандартний сучасний реанімобіль для екстрених ситуацій. У ньому є всі необхідні інструменти для надання невідкладної допомоги навіть у польових умовах”, – розповів благодійник Джон Роув.
На Схід, до міста Щастя, машину передадуть уже місцеві доброчинці. Саме вони налагодили контакти із групою британських благодійників, які займаються доброю справою вже не один десяток років. Гроші на це виділяють із власних коштів.
“Уже 25 років вони допомагають, вони купують реанімобілі, різні потрібні речі і відсилають в гарячі точки світу… Як тільки повний технічний огляд пройде і тоді вже будемо відправляти на Схід”, – пояснила волонтер Лідія Анушкевичус.
Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомила активістка руху Лідія Анушкевичус.
Зокрема, понад 23 тисячі гривень зібрані під час прощі у Крилосі, ще 4963 та 6258 гривень зібрано на фестивалях “Станіславська мармуляда” та патріотичної пісні в Івано-Франківську. Волонтерська група Іри Смоленської на конференції лікарів зібрала 2320 гривень. Також 3890 гривень було зібрано на “Святі хліба”.
За повідомленням Лідії Анушкевичус, зібрані кошти дозволять розрахуватись з боргом за машину для 128-ї бригади та боргом за амуніцію.
Зараз майже всі українці, хто більше, хто менше, допомагають армії. У кожного нині там є хтось зі знайомих, друзів, рідних. Але одна справа долучатися час від часу, а інша – волонтерствувати щодня, від душі, на повну. Таких груп, організацій, команд теж нині багато, всіх і не згадаєш, але саме вони роблять найголовнішу державну справу – утримують армію.
Пряники малювали до ночі
“Ми вирішили спробувати справжнього волонтерського хліба та відправилися лише на один день і лише до одної волонтерської організації – «Свій за свого». Далі – майже щоденник” – пише “Репортер”.
09.00. Волонтери зустрічаються біля франківського Білого дому – Лідія Анушкевичус, пані Ірина (прізвища просить не писати, бо тут воно навіщо?!) та водій – Петро Омелянович (дуже впертий дядько, як сказав, так і буде). Їдемо на обленерго. Там Андрій Грабчук на зібрані працівниками цього підприємства гроші закупив термобілизну. Волонтери щасливі, бо вже зараз 70 комплектів якісної німецької білизни можна відправити хлопцям-погранцям у Попасну, Слов’янськ, Артемівськ. «Там є і наші франківські. Боже, та вони всі наші», – зітхають волонтери.
Вервечки добрі, освячені та ще й пластмасові – холодити шкіру не будуть
10.00. Із заповненим багажником їдемо домовлятися про баскетбольний матч. Гроші з квитків – на армію. Розговорилися з пані Іриною. У неї син анестезіолог, зараз на сході, в госпіталі.
«Дзвонить і завжди каже, що якби на полі бою був той джгут чи якісь ліки, то було би простіше врятувати бійця, – розповідає мама-волонтер. – Упущення просто величезні. Уявіть, джгут – один на батальйон. Зараз у хлопців грибок кинувся. Це сором, не їм – тим генералам. До такого довести. А кров знаєте, чим зупиняють? Тампонами…».
10.20. У салоні автомобіля просто безперервні мобільні дзвінки.
«Саша, зі 128 бригади! – вигукує Ліда Анушкевичус. – Подзвонив і збив». Хвилюються. Сашко Кузнєцов – родом з Отинії, гранатометник. Зараз теж десь у Попасній.
«Ми везли їм допомогу, коли ті ще формувалися в Мукачевому, там і познайомилися, – говорить водій-волонтер Омелянович. – Класні хлопці. Саша толковий, зараз з ним співпрацюємо. Звертається, коли хлопцям щось треба».
10.45. Телефонує боєць 5 батальйону «Прикарпаття» Ваня-ботанік. Так вони жартома між собою його називають. Хоче зустрітися.
«Дуже хороший чоловік, – кажуть волонтери. – Ми йому передавали посилки, а він усе роздавав своїм хлопцям. Телефонував, звітувався. Питаємо: «Іване, а ти хоч собі щось лишив?». Відповів: «Моє життя залежить від тих хлопців».
11.10. Іван чекає в магазині «Сiao Cacao» на Бельведерській. Високий, худий, в окулярах. Дійсно ботанік. Виймає з рюкзака два прилади нічного бачення та бінокль. Каже, ці речі рятували життя. Віддає.
«Хоч це звичайні речі, але завдяки цим приладам були помічені безпілотники та одного разу – коректувальник», – звітує Іван.
Зараз він на реабілітації. Ще й ходить по прокуратурах. Говорить про це неохоче. Каже, не може сказати, хто правий, а хто ні. На його думку, їм пощастило, бо лишилися живі. А врятувало те, що не мали великої техніки, інакше «було би м’ясо».
«Я не буду давати тому оцінку, але до мене досі не доходить, що то за такі дурні помилки, – нервується боєць. – Ті механізовані бригади, що були знищені – чому в тих місцях було скупчення техніки? Це не просто помилка…».
Прилади вже пакують у посилки для інших хлопців.
12.00. Вільна хвилинка. Чаюємо в тому ж магазині. Півколом посідали п’ятеро волонтерів. Розмовляють, скаржаться, хваляться.
Леся Воробканич хвалиться, що знайшла в інтернеті круті спальники по 44 долари.
«А тепер ще треба знайти гроші», – зітхає жінка. «Вирулимо, – оптимістично говорить пані Ліда. – Пряники будемо продавати, акції робити».
Переповідають про випадок, що стався з одним франківським підприємцем у Німеччині. Він, до речі, продає організації «Свій за свого» товари з великою знижкою. А останній раз їхав до постачальників на військову базу, то зустрівся там із росіянами.
«Приїхав на простій машині з тещею для прикриття, аби через кордон було легше проїхати, – розказують волонтери. – А москалі з валізою грошей на «Спринтері» і просто все гребли з полиць. Теща там зчепилася з якоюсь москалькою, то німці їх обох і вигнали».
13.30. Ідемо. Всі постійно говорять по телефону.
«Шапки, термобілизна, рукавиці – це основні позиції зараз». «У Руслана треба взяти тактичні окуляри». «В Олі на складі резинові чоботи, каремати. Рюкзаки – під знаком питання». «Шкарпетки, нам їх дадуть».
Волонтери звіряють списки.
«Можна викреслити три рюкзаки, – каже пані Ірина. – Телефонували мені кулькові хлопчики, казали, що їм там хтось дав наплічники».
«Кульковими» волонтер називає кількох бійців зі Слов’янська. Вони потрапили під обстріл «Градів», усі їхні речі погоріли наніц. Що лишилося ціле, то просто носять у кульках, тобто пакетах. Тому й кулькові. «Вони дзвонили у Червоний Хрест, який є там же у Слов’янську. Їм сказали, що таким не займаються», – нервово говорить пані Ірина. Додає, що її телефон вже став «гарячим». Телефонують хлопці з Херсону, Вінниці, Львова, Закарпаття, Черкас, Хмельницького. Намагаються допомогти всім, чим можуть.
14.00. Їдемо до вевешників (франківська частина 1241 Внутрішніх військ), аби підписати документи, що саме вони отримали від волонтерів. Усі квитанції, чеки, все збирають, аби відзвітувати перед людьми. У салоні знову постійні дзвінки. Пропонують тактичні ліхтарики з 50 % знижкою. «Ми в Руслана по 300 гривень беремо, але вони класні», – говорить пані Ліда.
«Я дешевші знайшов, правда, на велосипеди, але світло б’є дуже сильно, – відказує Омелянович. – Принесу провіримо». «Добре, звичайним бійцям можуть бути дешевші, а розвідникам треба крутіші, дорожчі», – погоджуються волонтери.
16.00. Зустрічаємося з пишною, симпатичною білявкою, на вигляд років 35. Вона тримає в руках прозору скриньку з грошима. Виймають, рахують – 500 гривень. «Вже можна докласти та й заплатити за шапки, які ми взяли у борг», – говорить хтось із команди.
Білявка – це пані Наталя або, як її тут називають, мама десяти бійців. У неї 19-річний син служить на сході. Якось прийшла просити допомогу для нього та його дев’ятьом товаришам з роти. Вона перша з батьків, хто почав співпрацювати зі «Свій за свого».
17.00. Офіс на Промисловій, 31. Це ще один волонтерський штаб. Їдемо туди малювати пряники для благодійного розпродажу. Свіжовипечені вироби вже порозставляли на столах та кріслах. Шестеро дівчат-волонтерок розмішують фарби: синю, жовту, зелену, червону. Малюємо. Дівчата переживають – аби гарні, аби купили. Продаж пряників – одне з основних джерел надходження коштів. Їх випікає один підприємець-волонтер. Має свій ресторан «Калина». Вже напік 2700 пряників. От і ще з 300 є. До речі, малювали до опівночі. Пряники вийшли гарні.
19.00. А тим часом до офісу заходить невисокий, симпатичний хлопець. Андрій – боєць 50 полку Національної гвардії, частини 1241. Він уже був на Донбасі місяць і десять днів. Тепер на початку жовтня знову має туди вирушати. З ним ще 80 бійців.
Цього разу Андрій їде з собакою, бо він кінолог. Коли розповідає про свою вівчарку Альфу, посміхається. Каже, служить з нею два роки. Спорядження для собаки купив. Корм мають видати з частини, а сам – лише з каскою та бронежилетом. Тому і прийшов.
«Ліхтарик маєш? – збирають солдата волонтери. – Тримай. Рукавиці! Шукайте менший розмір. Тримай, то тактичні. З термобілизни лише великі розміри. На тебе нема. З понеділка мають бути, щось тобі знайдемо. На початках хлопці здорові їхали, то треба було великі розміри, а зараз схудли – як дримби!».
«Шапку під каску, шкарпетки, класні з Канади, але треба прати, – доукомплектовують хлопця далі. – Бо дійсно круті. Ми такі по одній парі роздаємо, а звичайні – по більше».
20.00. Знову купа дзвінків.
«Кожен раз хлопці телефонують і на запитання «Як ви там?» відповідають: «Сьогодні краще, ніж учора». І так завжди», – зітхають волонтерки.
«Ця наша справа затягує, хоч вимучує і фізично, і емоційно, – говорить чи не кожен з учасників «Свій за свого». – Здається, вже все, досить, але дзвонять хлопці звідти і дякують за посилку. І в тебе ніби звідкись знов з’являються сили».
«Дзвонять різні, просять різне, – говорить пані Ірина. – Якось дзвонили, кажуть, треба теплі речі. Питаю, а що ще? Ніяково так: «Ну, цигарки. А можна ще каву? А знаєте, що ще найбільше не вистачає? Листів». То я ходила у вечірню школу при монастирі на Василіянок. Дітки поробили такі гарні листівки. Повирізали сердечка, а в середині понаклеювали іконки. І написали: «Любий солдате, будь ласка, вертайся додому живий».
Посиленою благодійністю в регіоні почали займатися з початком бойових дій на сході країни. А саме: збір коштів, закупівля бронежилетів, касок та необхідних медикаментів, – пише «Громадське радіо»
Про це йшлось в інтерв’ю з головою івано-франківського благодійного фонду «Свій за свого» – Лідією Анушкевичус. Посиленою благодійністю в регіоні почали займатися з початком бойових дій на сході країни. А саме: збір коштів, закупівля бронежилетів, касок та необхідних медикаментів, які волонтери постійно переправляють в зону бойових дій. Першочерговими потребами військових, й надалі, залишаються теплі речі та медичні препарати, яких постійно бракує.
Також волонтери закупили сто комплектів якісної термобілизни та зібрали тринадцять рюкзаків першої невідкладної допомоги при бойових пораненнях, і відправили в пункт призначення. Один такий рюкзак обійшовся в 330 умовних одиниць. Пані Лідія також додає, що є багато охочих приєднатися до їхньої волонтерської діяльності, як з боку простих людей, так і з боку влади. Так за підтримки останньої в місті відбувається безліч благодійних акцій, зібрані кошти з яких, переслідують власне одну мету, а саме достойне обмундирування українських військових. А це на сьогодні те єдине, що згуртовує людей в бажанні допомогти. Голова фонду й надалі пообіцяла проводити благодійні заходи на підтримку бійців в зоні АТО.
Наталка Станіславська: Пані Лідія, яку благодійну організацію ви представляєте?
Пані Лідія: Я представляю ініціативну групу «Свій за свого»
Наталка Станіславська: Скажіть, благодійництвом ви почали займатись із початком бойових дій на сході чи це сталось раніше?
Пані Лідія: Я завжди займалась благодійною роботою, це був благодійний фонд «Оберіг» . А організація та ініціативна група «Свій за свого» ще не є оформлена, це така ініціатива підприємців міста Івано-Франківськ, група людей-волонтерів, які з початком бойових дій на сході об’єдналися. Але я й раніше займалася благодійністю і в мене є досвід роботи саме в сфері благодійництва. Ми багато допомагали школам-інтернатам, тобто всім хто цього потребує. Також мали місце різні проекти екологічні, але зараз ця ініціативна група «Свій за свого» — це чиста допомога військовослужбовцям.
Наталка Станіславська: Пані Лідія, чим саме допомагаєте бійцям?
Пані Лідія: В Івано-Франківській області волонтерські групи, які реально працюють поділились по певних напрямках. Саме наша волонтерська група спрямована на закупівлю амуніцій для військовослужбовців. Це амуніція та військова медицина.
Наталка Станіславська: Скажіть, а багато є волонтерських напрямів, ви сказали, що їх є достатньо?
Пані Лідія: Наприклад, я не займаюся бронежилетами і касками, тому що розпилюватись на все це нереально, а от військова амуніція – це починаючи від одягу і закінчуючи тактичними окулярами, тактичними печатками, ліхтариками,ножами, берцями. Ще от рюкзак солдата. Ось саме цим ми займаємось. Також коли звертаються люди індивідуально я допомагаю. Наша ініціативна група допомагає коли звертаються з проханням в зібранні цього рюкзака солдата. Дещо в нас є, певна своя база. Те що ми можемо купити наперед ми роздаємо, а чого не вистачає — ми їдемо в магазин купуємо, збираємо і відправляємо.
Наталія Станіславська: Скажіть, що є зараз найнеобхіднішим для військових?
Пані Лідія: Вданий момент потреб дуже багато,але однозначно саме необхідне про що всі просять – це теплі речі: тепла білизна, термобілизна. Працівники обленерго купили сто комплектів,сімдесят віддали нам і ми цих сімдесят комплектів дорогої, якісної термобілизни, віддаємо по потребах, розділяючи на чотири групи. Хлопці телефонують із-зони АТО і ми збираємо там на сорок чоловік, на п’ятнадцять чоловік, на двадцять чоловік і відправляємо такі посилки. Термобілизна дуже необхідна і саме основне на що не звертають увагу – це тактична медицина. Ми тактичною медициною займаємося з самого першого дня відколи об’єднались і потужно працюємо в цьому напрямку. З допомогою наших художників ми проводили аукціони і на гроші з другого і третього аукціонів ми купили п’ятнадцять тактичних рюкзаків. Ціна одного рюкзака триста тридцять доларів. В цих рюкзаках немає медикаментів, в них все для першої невідкладної допомоги при бойових пораненнях. Це бинти і т. д. Це дуже хороші рюкзаки, вони повинні бути хоча б по одному у взводі.
Наталка Станіславська: Як бачимо, дійсно йде активна благодійна діяльність і звичайно потрібні руки. Скажіть, чи багато бажаючих волонтерів долучитись до вашої діяльності?
Пані Лідія: Багато. Я можу похвалитись, що коли ми проводимо якусь акцію, то якщо раніше була проблема в руках, то зараз тільки оголошую, дзвоню по людях з якими маю контакти – ці люди приїжджають і з них чоловік сорок на яких можна покластись. Ці люди допомагають зібрати посилки, постояти на акції. Останнім часом ми трошки переробили свою роботу: якщо раніше ми ходили і просили допомогу у заможних людей, то зараз ми переключились на благодійні акції.
Наталка Станіславська: Тобто не тільки прості перехожі можуть стати волонтерами а й підприємці?
Пані Лідія: Однозначно. Але ми проводимо благодійні акції з допомогою людей небайдужих. Наприклад, підприємець Король Михайло постачає нам, кондитерські вироби, в особливості пряники. Ми вже продали три тисячі пряників і виручили шістдесят п’ять тисяч гривень. Ми постійно щось продаємо і до нас долучаються люди: одні плетуть браслети і продають на вулиці, інші власні книги продають. Такі патріотичні розпродажі дають готові живі гроші і ми ці гроші можемо вкладати в те щоб закупляти потрібні речі, тому що збором якихось речей ми принципово займатись не хочемо.
Наталка Станіславська: Пані Лідія, з людьми ми вже розібралися, а місцеві органи власне допомагають чи навпаки перешкоджають діяльності?
Пані Лідія: Ніхто не перешкоджає і не вмішується в діяльність благодійних організацій. Найкраще ми попрацювали з місцевими органами,коли збирали четвертий батальйон Нацгвардії. Це була гарно скоординована робота. Обласна рада надала купила бронежилети і каски, міська рада купила зв’язок і берці. Наша волонтерська група оплатила амуніцію. І ще багато благодійних організацій допомогли з одягом.
Наталка Станіславська: Таке враження, що держава помінялась функціями з волонтерами. Чому держава цим не займається?
Пані Лідія: Це дуже тяжке питання. В даний момент часу я фізично не можу зайнятись цим. Я вважаю, що політики повинні цим займатись. Волонтерські організації існують у всьому світі. На волонтерських організаціях тримається Америка. Дуже добре, що в нас волонтерський рух розвинувся і це говорить про те, що у нас розвивається громадянське суспільство. Я можу це тільки схвалювати це і я щаслива,що являюсь ланкою цього руху.
Наталка Станіславська: Пані Лідія, які заходи ще плануються?
Пані Лідія: Ми постійно проводимо благодійні акції. Ось буквально минулої неділі відбувся турнір по баскетболу і ми зібрали кошти на потреби армії і сьогодні я вже отримаю суму близько шести тисяч. Дуже гарна акція пройшла в кінотеатрі «Люм’єр». Нам вдалось зібрати більше десяти тисяч.
Наталка Станіславська: Що ви побажаєте солдатам на кінець нашої розмови?
Пані Лідія: Найдужче побажаю солдатам перемоги!
